| ВІРШІ НАШИХ УЧНІВ |
автор: Мамотько Інна
 У чому …
У чому сенс буття
для чого ми живем?
Усе своє життя
по річці ми пливем.
Для чого народились
які творить дива?
В одному помилились,
а відповідь?… нема.
І тисячі років
запитують одне.
Мільйони сняться снів,
а запитання одне.
Для чого це життя?
Народжені чому?
Чому пливе життя?
Чому, чому, …чому?
Чекання
Як сумно за вікном.
На серці теж печаль.
Чому усе сумне? Здається
то нічого, не знаю я, не знаю.
Неначе дощ пройшов.
Та сонечка нема, сховалося.
Бідненьке…не хочеться й дивиться
на світ оцей нещасний.
Як сумно, і все ж …прекрасно.
У крапельках роси блакитне небо.
Чуєш? все пробудилось, сонця хоче.
Маленькі пташенята залиті у гнізді
цвірінькають, гукають мами,
їсти хочуть, та злетіть не можуть
щоб пошукать чого.
Дивись! ти бачиш, бачиш се?
проста калюга… як придивиться
безкрає море синє і величне
кораблики на нім, та ні
то листя з дерева, трава, гілки,
а наче пароплави й кораблі.
Дивись травичка похнюпилась
зелена, але бідна, бо сонечка нема.
Усе навкруг його чека.
Після дощу побавитися б … та
сумно, холодно і сиро.
І ти сидиш біля вікна і теж
чекаєш, чекаєш сонечка ясного,
але його нема й нема… .
Лист до сучасників
В якому світі ми живемо?
Навколо нас є лиш біда.
По тихій течії пливемо
жура є в нас … лише одна.
Як досягти мети своєї?
Як більше грошей заробить?
Де взяти славоньки тієї,
і як добути їсти й пить?
Хіба для того народились,
щоб провести пісне життя?
Де у житті ми помилились?
І як знайти своє буття.
Любіть батьків своїх і друзів.
Найбільше Бога ви любіть.
Ви хворим поможіть в недузі.
По хвилі щастя ви ідіть.
Ви, і лише ви змінити в змозі
оте життя, що йде до нас.
Звільніть серця свої, ви в змозі
зробити світ кращий для нас.
Не забувайте , ви лиш люди.
Життя дається лише раз.
Дотримуймось всіх норм о люди!
На краще зміниться наш світ ураз.
Весна
Весна - це сонця промінь.
Весна - блакить небес.
Весна - і знову повінь.
Весна - пора чудес.
Весна - пташиний щебіт.
Весна - це шелест трав.
Весна - красивий світ.
Весну Господь нам дав.
Жизнь и я
Жизнь, как ты жестока.
Ты величава и умна.
А я, всегда я одинока
с разбитым сердцем и одна.
Никто вокруг мне не поможет.
Любви нигде мне не видать.
Но я надеюсь, и быть может
жизнь даст мне счастье увидать.
О жизнь! ко мне всегда
ты так строга и так жестока.
Меня преследует беда.
Я в жизни буду одинока.
О одиночество, уйди.
Оставь меня и отпусти.
Иль лучше мне уйти?
Забыть о печали и грусти!
Но я не уйду, стоять на своем
всю жизнь свою всегда я буду.
Хоть вместе с Роком вы вдвоем
тропой своей идти я буду.
Мы часть вселенной
Вы слышали как поют камни?
Вы видели бег воды?
Так лягте на тёплые камни
Которые у самой воды.
Закройте глаза и услышите
как ветер песню поёт,
как солнце ласково греет,
как чайка совершает полёт,
как шепчут корралы на дне
и пару дельфинов увидьте.
О Боже! неужели всё мне.
И мысли вы ясно увидьте.
Свои, неуслышанные, непрочитанные
что идут от самого сердца.
Услышьте природы язык
ведь часть мы ее … лишь частица.
Заблудшей
Возле ступенек большого дома
дитя плачет малое.
Мать отказала ему от дома
видать сердце у неё малое.
Из всего возникает вопрос:
зачем?… за что?… почему?
Это конечно же не допрос
ребёнок кричит : "Почему?"
За что ты мать дитя бросаешь
за что ты жизнь калечишь ей.
Небось собаке кость бросаешь
хотя ребёнок твой родней!
В тебя же мать и сердца нет.
Холодный камень в груди твоей.
Ведь счастья большего в мире нет
прижимать ребёнка к груди своей.
Ты мать запомни те слова,
что я тебе сейчас раскрою.
И повторяй их снова и снова.
Слушай "секрет" тебе открою.
Пусть будет другой в тебя сын
по первенцу душа болеть будет.
Что не с тобой, что в мире один.
А может и вовсе он мать позабудет.
Не плачь, не рыдай, забери-ка назад
чтоб вырос в семье и с лаской твоей.
Укутай-ка в шаль, не смотри ты назад
Жизнь - вечный водоворот
с множеством спусков,
а также и с подьёмами.
Жизнь разная и непохожая.
Но у любого человека
одна цель - жить!
И он несмотря на все трудности:
голодания, недосыпания
наконец добивается своего
чтобы это ему не стоило.
Он становится "человеком"
и этого большого звания
не в силах никто отобрать.
Кохання двох
Я дещо вам хотів би розповісти
і хочу попросити не судіть
історію одну я хочу вам відкрити
сідайте тут, не бійтесь, підійдіть.
Так ось, із чого ж розпочати
давно було це, вже і не згадать.
Не йдіть не буду вас повчати
було це не в роки заклять.
Ішов одного дня я раз додому
по сходах важко йти, але іду.
Та й зупинився я на поверсі одному
дай відпочину, потім знов піду.
І тільки-но рушати я зібрався,
рукою сперся на перило я,
дівча подало руку, я й зіперся
- "Вам ще далеко? проведу вас я".
Та дівчина, скажу я, була гарна
та найдорожче те, що серце золоте.
Допомогти скажу, могла б і кожна,
але до мене підійшло воно одне.
Вона була привітна і весела,
та ось в очах була якась жура,
слова її, як річка та весела,
але так дивно, що жила одна.
-"Дитино, Ірочко, чим маєшся, скажи"-
я запитав відкрито й сміло.
-"Історія моя така як і казки".
І почала розповідать несміло.
"Історію кохання я розкажу
кохання чистого, палкого, неземного.
на ньому я до сонця долечу
та не отримаю ніколи я … одного".
Обличчя дівчини скривилося від болю
не від порізів ні, а від сердечних ран.
Вона стиснула руки аж до болю
таку не смій торкнути, не порань.
І сльози потекли по ній рікою
ті сльози, що течуть самі собою.
Зітерла Іра їх тою рукою,
що перстень там носила із собою.
Жили ми з мамою одні,
жили ми скромно і не знали горя.
Та ось прийшли до мене оті дні
знайшла коханого на березі я моря.
Ви знаєте в книжках усе не так.
Я вся палала, я до зір летіла,
я мріяла ночами…ні не так
я все життя тихо так горіла.
А тут його зустріла й зрозуміла
це він. це наречений мій.
Я так його кохала, плакала, я мліла,
а він стирав сльози з моїх вій.
Усі навколо мовили: "Ви пара
якої не було й нема".
Ми так любили, як голубків пара
і щастя більшого для нас нема.
Від зустрічі до зустрічі на крилах
летіли ми в блакить небес.
Ми зорі облітали всі на крилах
летіли ми в блакить небес.
У кожного у грудях так палало
на волю рвались наші почуття
у грудях тисло, тисло й не згорало
оце найбільше в світі почуття.
Ми кожного дня йшли безпечно
по хвилях, що здіймають кораблі.
Я так любила і це безперечно
на світі були тільки ми одні.
Та сталось те, що мати обіцяла:
"Люби, кохай, живи та і дивись,
щоб доля зла тебе не обігнала,
щоб горя ти не знала, ти дивись".
Я так його любила, що й забула
про те, чого навчала мати:
"Дивисьі щоб бува ти не забула,
що в тебе я є твоя рідна мати".
Тепер не можу згадувати без болю,
про те, що вкоїла я рік назад.
І серце ниє, все розривається від болю
та я не можу повернути все назад.
У ті часи, коли я з ним гуляла
матуся моя рідная злягла.
А я любила й з ним усе гуляла
доки матуся в яму не лягла.
Як я ридала і просила неньку
не покидати в світі сироту,
не покидати донечку одненьку,
не покидати в світі… одну.
Та вже не чула ненька мого плачу
навіки спать лягла в яму сиру.
Тепер я згадую і кожен вечір плачу
я більш не можу, краще я помру.
Та це як завжди був лише початок
далі все гірше день від дня.
День смерті матері був тільки початок
початок швидкого майбутнього кінця.
Наступний день ще гірший був для мене
листа знайшла малого під дверми.
Цей лист був адресований для мене
такий як ті, що їх писали ми.
Та в нім уся відкрилась правдв.
Ні я більш не можу, відпустіть.
Але… я вам розкажу, що за правда
я більш не плачу, тільки запишіть.
Я прочитала лист отой жорстокий
його писав коханий, милий мій:
"Я йду від тебе, знаю, що жорстокий
… вона вагітна і цей син … він мій".
Усе, все кінчено, прощайте
без нього я не хочу жити.
Всього наговорила, пробачайте.
Я хочу вмерти, він же буде жити.
Я так любила і любити буду
і все ж його я другій віддала.
Та забирати батька в сина я не буду.
Йому я своє серце віддала.
І все, я більш її не бачив,
не чув нічого, доки не дізнавсь.
Скажу я вам цими очима бачив
сам усе бачив, сам про все дізнавсь.
Десь через місяць після того
кольнуло в грудях, біля серця десь.
Пішов до цвинтара я одного
- Десь тут це має бути, є ж десь!
І знайшов те, що шукав так довго
переді мною образ дівчини постав
на очі її ясні дививсь я довго
та сльози потекли й хустинку я дістав.
Дивилася та дівчина на мене
й обличчя щастям осявало так,
що й сльози все текли у мене
нарешті все-таки і сталось так.
Все було так, як вона сказала
вона померла, він і далі жив.
І на плиті вона мене згадала:
"На світі я зустріла одне з див.
Лиш та людина, що слухати уміє,
той чоловік, що сльози не спиня,
лиш та людина душу обігріє
і речі мої довгі не спиня."
Та це не вся історія, пробачте
за те, що зараз розповім.
Ви лиш побудьте і усе побачте
й усе побачите все те, що скажу всім.
У Ірочки більш не було нікого
і я ходив до неї кожен день
біля могили не було нікого,
але усе ж прийшов той день.
Її коханого побачив я тоді.
Сидів на лаві він і все дивився
із тугою дививсь в обличчя їй,
не раз змахнув сльозу та все дивився,
а потім розридався він.
Став на коліна і почав молити
пробачити у чому винен він
і за брехню оту став слізно він молити.
Брехня була , як бачите самі.
Казали всі, що пара вони гарна.
Лиш так не думали батьки одні.
Вони казали, що вона лиш гарна,
а гарні гроші люблять, як завжди.
Одне лиш слово і син забуде
як матір звати …"Та зажди
весілля славне в тебе буде".
Й воно було, та не таке.
Він оженивсь на тій, що так збрехала.
І той не знав, що ж це таке
і не лише вона і мати теж збрехала.
Та все ж кінець історії простий.
Іринка, дівчинка померла від кохання.
І він знайшов той вихід, теж простий
І він помер, і він теж від кохання.
Тепер на цвинтарі надгробок є:
"Вони летіли до зірок, кохали,
а це найбільша в світі радість є
коли коханням серця ті палали".
Тепер усе, пробачте пізно вже
мені і вам потрібен відпочинок.
Але прошу подумайте уже
про ту любов, що краще за спочинок.
|
|
|
| |
|
|
|
| | |
|
| Н О В И Н И |
 27-28 лютого 2008 р. одинадцятий раз поспіль у Києві пройшла Міжнародна виставка навчальних закладів «Сучасна освіта в Україні - 2008»
Докладніше... |
18 – 19 березня 2008 року на базі вищого професійного училища № 11
м. Вінниці відбулися обласні змагання учнівської молоді з радіоелектронного конструювання.
Докладніше... |
Дні пам’яті, присвяченні 75-й річниці штучного голоду в Україні, пройшли в училищі.
Докладніше... |
ІІ етап У ІІІ Міжнародного конкурсу імені Петра Яцика відбувся 29 листопада 2007 року в стінах нашого училища.
Докладніше... |
|
На головну 
